89-річна історія піонерського руху в Україні цікава, суперечна, повчальна, актуальна...
   
 

Піонерство – течія дітей і дорослих, які прагнуть бути першими... В різні історичні епохи піонерство мало своє обличчя:

   

Початок ХХ століття – невеличкі дитячі формування, які займаються об'єднанням дітей навколо справ, важливих для часу розвитку комуністичних ідей: загони юних комуністів (юків), “Мурашники”, “Юнтрудармії”, дитячі посівкоми; дитячий комуністичний рух “Юний спартак”.

   
 
   
1922 рік: об'єднання дитячих комуністичних груп у єдину піонерську організацію. В Україні активно діють спартаківські клуби, загони спортивного, навчального, туристичного, інтернаціонального спрямування.
 
 
30-ті роки: самодіяльна громадська організація за рішенням державних, політичних структур переноситься до навчальних закладів. З'являються перші Палаці, будинки піонерів; керівники піонерських загонів, дружин – вожаті стають освітянами. Дитяча організація перетворюється у чітку ідеологічну структуру комуністичного виховання школярів. Самодіяльні, добровільні принципи піонерської організації поступаються чітким вимогам школи. З'являється лозунг “Піонер – то кращий”. До піонерів приймають кращих, кращих у навчанні.
 
 

40-ві роки – роки випробування на мужність, вірність, відданість ідеалам своєї Батьківщини. Геройські вчинки тисяч українських дітей у роки Великої Вітчизняної війни...

Імена піонерів-героїв золотими літерами вписано до історії радянського народу...

Час відбудови післявоєнної України – час активізації діяльності піонерії: тимурівські загони, загони юних слідопитів, перші піонерські колгоспи, ланки, лісництва, малі дитячі залізниці, трудові акції по відродженню шкіл, дитячі наукові, творчі, самодіяльні об'єднання.
 
 
50-60-ті роки – епоха грандіозних справ: марш юних ленінців “Завжди на поготові”, військово-патріотична гра “Зірниця”, змагання на приз “Золота шайба”, “Шкіряний м'яч”, “Чудо-шашки”, операції “Мільйон – Батьківщині”, “Зелене вбрання Вітчизни”, “Зернятко”, “Зелена аптека”, “Живе срібло”, дитячі фестивалі мистецтв, конкурс загонових концертів.
 
 
70–80-ті роки: подальша політизація піонерської організації, утвердження стилю копіювання діяльності дорослих: бюрократизм, формалізм. Піонерство асоціюється із ідеологічним поняттям “маленьких комуністів”, майбутніх керманичів держави.

Піонерські організації діють в школах, де утверджуються як організації по управлінню дітьми. Самоврядування, добровільність, варіативність справ дитячого громадського гурту підміняються штучними формами шкільного самоврядування.

Як такої піонерської організації не існує. (Кадри вожатих освітянські, кадри керівників піонерських організацій – комсомольські; матеріальна база – освітянська, комсомольська, профспілкова).
 
 
Наприкінці 80-х років республіканською радою Всесоюзної піонерської організації формується тимчасовий творчий колектив по підготовці створення першої в Україні самостійної, самодіяльної, добровільної дитячої організації. Поряд із прагненням створення сучасної дитячої організації існує бажання збереження Всеукраїнської масової спілки дітей і дорослих.
 
 

21 листопада 1990 року ХІ зліт піонерів України прийняв рішення про утворення Спілки піонерських організацій України.
В основі СПОУ – принципи піонерства:
•  Структурні – існують первинні, місцеві організації;
•  Змістовність діяльності направлена на об'єднання дітей і дорослих навколо корисних і цікавих справ, справ що допомагають пізнавати світ, розкривати власний творчий потенціал, розумітись у загально людських цінностях,

вміти бути корисними людям. Головними ознаками суті діяльності стають гра, лідерство, пошук. Піонерські організації відкриті для всіх дітей незалежно від їх національного, соціального, освітнього, релігійного, територіального положення. Піонерство – то є природне прагнення дітей бути першими; прагнення об'єднання у вільний час навколо цікавого, нового, романтичного.

Відмова від політичного замовлення на діяльність, нового піонерського об'єднання закладена у його головній програмі діяльності “Я – родина – Батьківщина”.

Організація вільна у виборі справ для дітей, дорослих, вільна від чітких вимог до свого устрою.

Діяльність піонерських осередків 90-х років розподілилась на дві площини: перша – справи, що цікаві, корисні у пізнанні себе, оточуючого світу, у розвитку сучасної особистості дитини; друга – справи, які піонери присвячують різноманітним групам дітей, дорослих, вирішуючи соціально-правові проблеми ровесників.

 
 

90-ті роки – цікаві, корисні, прогресивні справи, нова веселкова символіка, нова ідеологія нової піонерської спілки, але в більшості випадків, сприйняття піонерства як стереотипу виховання дітей у колишній державі. Полярні політичні погляди на сучасне піонерство: одних дратує саме слово “піонер”, інших – відсутність традиційних ознак... Пошук свого місця у дитячому громадському русі України, кадрова, матеріальна нестабільність, пошук нових партнерів у роботі з дітьми,

прагнення зберегти масову дитячу організацію з її власними ознаками, вибір програм – орієнтирів діяльності створили особливу ситуацію у піонерських осередках.
Трансформуються традиційні структури піонерських осередків; організаційні справи (зльоти, збори, лінійки) поступово зникають, відкриваючи дорогу дитячим іграм, конкурсам, змаганням, акціям, операціям.

Піонерство залишається основою програмної, а не структурної, організаційної діяльності дитячої громади.
Утворюються дитячі громадські об'єднання, організації за інтересами, програмами, спільними захопленнями дітей.
Піонерство трансформується у дитячий громадський рух, побудований за законами гри, дитячого самоврядування, пошуку.

Цікаво і корисно, добровільно і творчо, особисто і гуртом, самостійно та за допомогою дорослих, для себе, для людей, для України – історично склались ці дитячі поняття сучасного піонерства, покладеного в основу дій ФДО України.
 
 
 
© ФДО України 2012